Розпад Радянського Союзу в 1991 році викликав хвилю оптимізму в нових незалежних державах. Свобода, демократія та повага до прав людини стали наріжними каменями цих молодих країн. Але через два десятиліття ситуація з правами людини в цих країнах являє собою складну і розрізнену картину. Ця стаття заглиблюється в поточний стан справ, висвітлюючи контрастні траєкторії України та Росії, двох країн, чиї шляхи різко розійшлися в останні роки.

Вирватися на свободу: підйом України в гору на шляху до сильнішого правозахисного простору

Шлях України до більш міцної системи захисту прав людини був важким. Спадщина радянського авторитаризму в поєднанні з викликами політичної та економічної нестабільності кидали довгу тінь. Однак після революції Євромайдану 2014 року Україна досягла значних успіхів у зміцненні своїх демократичних інститутів і дотриманні принципів прав людини. Прийняття нової Конституції, що закріплює фундаментальні права, створення незалежних комісій з прав людини та ратифікація ключових міжнародних договорів з прав людини — все це свідчить про відданість цій справі.

Громадянське суспільство в Україні також відіграло вирішальну роль у просуванні позитивних змін. Незалежні засоби масової інформації, правозахисні організації та пересічні громадяни послідовно вимагають від уряду підзвітності та виступають на захист вразливих груп населення. Однак війна, що триває на сході України, створює значні труднощі. Порушення прав людини з боку РФ, включаючи свавільні затримання, катування та примусове переміщення, залишаються нагальною проблемою.

Попри ці перешкоди, відданість України дотриманню прав людини не викликає сумнівів. Прогрес, досягнутий державою, хоч і поступовий, але все ж є маяком надії для інших пострадянських народів, які стають на подібний шлях.

Розвилка на дорозі: відступ Росії від зобов’язань у сфері прав людини

На відміну від висхідної траєкторії розвитку України, ситуація з правами людини в Росії різко погіршилася. В умовах дедалі більш авторитарного режиму президента Володимира Путіна фундаментальні свободи систематично підриваються. Є чимало прикладів, які малюють похмуру картину:

• репресії проти незалежних ЗМІ та організацій громадянського суспільства,
• переслідування політичних дисидентів і драконівські закони, що обмежують свободу зібрань і слова;
• посилення контролю над інтернетом і соціальними медіа, включаючи блокування та цензурування контенту, що критикує уряд;
• систематичне придушення прав меншин, включаючи репресії проти етнічних та релігійних груп, а також ЛГБТ+ спільноти;
• зростання числа політично мотивованих судових процесів та вироків, спрямованих проти опозиціонерів та активістів;
• зловживання антитерористичним законодавством для переслідування критиків уряду;
• втручання у роботу міжнародних правозахисних організацій та обмеження їх діяльності на території Росії.

Анексія Криму та варварська війна, що триває в Україні, ще більше загострили ситуацію, призвівши до широкомасштабних порушень прав людини та міжнародного права.

Регрес Росії у сфері прав людини викликає тривогу не лише у її громадян, але й у міжнародної спільноти. Він являє собою очевидне нехтування нормами в галузі прав людини та підриває самі основи світового порядку, що ґрунтується на законах і правилах. Міжнародне співтовариство має залишатися неухильним у засудженні порушень прав людини з боку Росії та притягненні її до відповідальності за свої злочини.

Висновки

У той час як Україна, всупереч труднощам, повільно, але впевнено просувається до більш демократичного суспільства, що поважає права людини, Росія тривожно відступила від своїх зобов’язань. Ця розбіжність підкреслює нестійкість досягнень у сфері людських свобод і постійну боротьбу, необхідну для їхнього збереження. Поки світ спостерігає за розвитком цих подій, важливо пам’ятати, що вибір, зроблений сьогодні в пострадянських країнах, матиме далекосяжні наслідки для майбутнього прав людини не лише в регіоні, а й в глобальному масштабі.