На розорених землях України, серед відлуння обстрілів і смороду кордиту, розгортається ще один жах — систематичне, варварське викрадення дітей. Невинні очі, колись наповнені радістю дитинства, затуманюються страхом, коли їх виривають з їхніх зруйнованих війною домівок, їхніх родин, їхньої ідентичності. Вони є пішаками у жахливій грі, їхнє переміщення — зброя, якою володіє режим Путіна, занурений у кровожерливе дикунство.
Але навіщо? Яка збочена мета стоїть за цим злодіянням? Відповідь шепочеться в кремлівських коридорах, відлунюючи в заявах його пропагандистської машини:
- культурне стирання;
- демографічні маніпуляції;
- виробництво майбутніх вірнопідданих.
З цих викрадених дітей хочуть зробити знаряддя русифікації, позбавити їх української спадщини, мови, самої душі.
Кожна дитина — вкрадена доля
Уявіть собі жах, нерозуміння, що має охопити дитяче серце, коли його відривають від материнських обіймів, штовхають у пащу чужої країни. Звичне, заспокійливе замінюється незнайомим і загрозливим. Їхні крики пронизують ніч, їх не чують глухі вуха в стінах палаців та резиденцій можновладців РФ.
Примусове вивезення та депортація українських дітей до Росії є глибоко тривожним і вкрай нелюдським актом, який підкреслює серйозні порушення прав людини, що відбуваються в контексті триваючого конфлікту. Дії російської влади не лише висвітлювалися у повідомленнях ЗМІ, але й були предметом пильної уваги з боку міжнародних організацій та правозахисних груп.
Організація з безпеки й співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Human Rights Watch задокументували ці примусові переміщення, охарактеризувавши їх як воєнні злочини. Ці розслідування показують, що українських дітей примусово депортують до Росії або переміщують у межах контрольованих Росією територій. Ця практика порушує численні міжнародні закони та норми, зокрема право дітей жити у своєму культурному середовищі, розмовляти рідною мовою і сповідувати свою релігію. За повідомленнями, переміщені діти піддаються військовій підготовці та проросійським кампаніям перевиховання, що ще більше посилює обмеження їхніх прав.
Марія Львова-Бєлова, уповноважена з прав дитини в Росії, була причетна до цих дій. Її зусилля, що подаються як гуманітарні, включають в себе розлучення дітей з сім’ями у фільтраційних таборах, масове переведення їх з інституційного догляду, а іноді залучення до цих процесів медичних та університетських працівників. Все це викликає значну стурбованість щодо намірів і методів, які використовуються при таких заходах.
Відсутність доступу до місць, де утримуються українські діти, ускладнює підтвердження їхнього благополуччя або сприяння їхньому поверненню. Російська влада створила значні перешкоди для возз’єднання, включаючи часті переміщення дітей, зміну їхніх імен та відсутність централізованого списку вивезених осіб. Дана ситуація вимагає невідкладної міжнародної реакції та підкреслює необхідність колективних дій для вирішення таких кричущих порушень прав людини.
З темряви народжується надія
Жоден акт варварства не може стерти ідентичність нації. Жодна стіна кордонів не змусить замовкнути співучу симфонію людської душі. Україна повстане, її діти повернуться, її рани загояться, і це буде свідченням незламної сили любові, витривалості та непохитного духу нації, об’єднаної в горі та непокорі.
Ми не забудемо, світ не забуде. І ваше вкрадене дитинство стане маяком, що веде нас до майбутнього, де невинність більше ніколи не знатиме дотику насильства, де кожна дитина зможе розквітнути під сонцем свого власного, вільного неба. Нехай ця обітниця буде викарбувана в їхніх серцях і пронесена з ними крізь темряву!
